Виступ Президента під час церемонії складання урочистої клятви вихованцями Київського військового ліцею імені Івана Богуна
Панове солдати, офіцери та генерали!
Дорогі курсанти-ліцеїсти!
Шановні батьки!
Три роки тому, коли Росія вже анексувала Крим, окупувала частину Донбасу і вела різнопланову гібридну війну проти України, в нашому календарі залишалося свято з військово-історичного календаря країни-агресора. Край тому абсурду я поклав одним розчерком пера, підписавши відповідний указ, а згодом Верховна Рада зробила нове свято ще й вихідним.
14 жовтня стало офіційним днем лише три роки тому, але одразу припало до душі і прижилося напрочуд швидко з двох причин. По-перше, українці поважають своїх захисників, люблять їх і пишаються ними; оборону Вітчизни вважають загальнонаціональною, всенародною справою. По-друге, нове свято спирається на давню традицію відзначення Покрови Пресвятої Богородиці, яка вважалася покровителькою українського війська. Покрова була одним із головних свят запорозького козацтва.
Традиційним стає і ритуал урочистого складання присяги ліцеїстами на Софійській площі. Тут споглядає за нами з мозаїки Софійського собору Богородиця Оранта. Сам храм, як вважає більшість істориків, зведено на честь перемоги київського князя Ярослава Мудрого над східною ордою печенігів. Тут 1649 року кияни на чолі з митрополитом Сильвестром зустрічали визволителя Богдана. А Іван Богун, ім’я якого й носить ваш ліцей, був одним із найкращих полководців національно-визвольної війни.
Тут було проголошено не лише Акт злуки, але й Третій Універсал Центральної Ради, який в листопаді сімнадцятого утворив Українську Народну Республіку. І тоді ж тут відбувся військовий парад: крокували бійці Богданівського і Полуботківського полків, юнаки військових шкіл, матроси-чорноморці Гайдамацького куреня, кінний відділ кубанських козаків та інші військові частини.
Сьогодні ми згадуємо про сторіччя Армії Української Народної Республіки, яка боронила нашу землю від збройної агресії з боку і червоної, і білої Росії. Симон Петлюра, Євген Коновалець, Петро Болбочан, Марко Безручко, Всеволод Петрів, а також тисячі солдатів і офіцерів чинили запеклий опір ворогам. Вони вписали чимало героїчних сторінок в історію українського війська. Саме їм присвячена виставка, розміщена сьогодні тут, на Софійській площі, і нижче, на Майдані Незалежності.
Незалежність же тоді втратили не військові. Її загубили політики, яким не вистачило відповідальності об’єднатися перед зовнішньою загрозою. Щодо теперішньої політичної еліти, то не всі, схоже, читали підручники з історії. Однак, в моїй команді дуже добре вивчили її уроки. Як Президент і Верховний Головнокомандувач гарантую, що не допущу повторення помилок сторічної давності.
Втім, свято сьогодні не лише історичне. Воно – особливо злободенне, як жодне інше. Воно безпосередньо пов’язане із сучасними героями: воїнами, добровольцями, волонтерами, медиками, працівниками оборонних підприємств.
Серед курсантів Ліцею імені Богуна - 147 дітей учасників бойових дій. Клятву ліцеїста зачитав Данило Маковей - продовжувач військової династії Маковеїв, син героя, воїна-десантника. Його батько Сергій в липні чотирнадцятого загинув на Савур-могилі. Минулого року Данило втратив і маму Олену. Дядько його, Вадим Ляшенко, який опікується хлопцем, - теж учасник бойових дій, молодший сержант, нагороджений відзнакою «За зразкову службу». Данило мріє вступити до Військової академії в Одесі і служити в 25-й повітряно-десантній бригаді, де проходив службу його батько.
Вам, Даниле, як і всім ліцеїстам, бажаю успішної служби і довгого, щасливого життя. Хай над вами як над захисниками Вітчизни завжди простирається Покров Богородиці, який боронитиме вас від ворожої кулі.
А пам’ять про наших загиблих героїв - назавжди залишиться у серці кожного з нас. Їхній подвиг ми ніколи не забудемо. Прошу вшанувати усіх, хто віддав своє життя за Україну, хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання.
Дякую.
Сьогодні сотні командирів-випускників ліцею, озброєнні глибокими знаннями новітніх підходів до ведення збройної боротьби, демонструють високий рівень професіоналізму, виучки та майстерності.
Коли я дивлюся в очі наших воїнів – на фронті, на параді, на полігоні, на «Іграх нескорених», - відчуваю, як ми щодня стаємо сильнішими. Ці люди зробили Україну незламною та гордою. Їхній досвід та бойовий дух викликають вдячність співвітчизників, захоплення союзників і страх у ворогів.
Сьогодні ви, шановні ліцеїсти, долучаєтеся до цього лицарського ордену.
Ви обрали для себе нелегкий шлях людини в погонах, шлях захисника України: військового, прикордонника, розвідника. Попереду у вас – роки виснажливого вишколу. Держава не пошкодує зусиль, щоб якнайкраще підготувати вас до захисту Вітчизни. Саме вам і будувати, і боронити незалежну державу 21-го століття.
Наполеон, кажуть, стверджував, що у ранці кожного солдата лежить маршальський жезл. Нема жодного сумніву, що серед цих не за віком змужнілих підлітків стоять майбутні офіцери і генерали, посли та міністри. Можливо, майбутній Президент. І можливо, навіть, - генеральний секретар НАТО, бо Україна обов’язково стане членом Альянсу.
Будьте, шановні ліцеїсти, гідними військової звитяги всіх, хто в різні часи боронив Вітчизну.
«Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя, і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України», - це фрагмент із присяги вояка Української Повстанської Армії. Сьогодні – 75 років від дня її створення.
Водночас данина історичній пам’яті не повинна робити теперішнє та майбутнє заручником минулого. Ми пам’ятаємо все величне, не забуваючи і про важкі сторінки нашої історії. І завжди слід зважувати на мудру пораду Івана Павла Другого – прощати і просити прощення, тобто відчувати не лише свій біль, але й чужий. Це важливо для того, щоб мати добрі стосунки і довіру з європейськими сусідами.
Під час Другої світової частина українців чинила опір одразу двом потужним тоталітарним режимам, кожен з яких прагнув поневолити або винищити нас. Для більшості наших дідів та прадідів війна закінчилася у травні сорок п’ятого. Але не для вояків УПА. Їхня боротьба з комуністичним тоталітарним режимом тривала ще більше десяти років.
Аби здолати їх, московський режим вдавався до нелюдських методів. 21 жовтня виповниться сімдесят років акції «Запад». Буквально протягом одного дня сталінські карателі зробили нелюдський злочин - депортували із західних областей України до Сибіру понад 76 тисяч українців.
Гарантувати, що ніколи більше не повторяться подібні трагедії, можна лише, коли ми маємо свою міцну, сильну, вільну і незалежну державу. А для того нам потрібна сильна армія, яку ми створили протягом трьох років і яку постійно зміцнюємо.
От і сьогодні, прямо звідси, вирушаю у війська, щоб передати чергову партію зброї та техніки – двісті одиниць. Серед них – шістдесят два танки.
Найвища честь для мене від імені українського народу висловити слова щирої вдячності усім військовослужбовцям за героїзм і мужність, самопожертву і звитягу, патріотизм і вірність присязі.
Я дякую також усім, хто реальними справами підтримує сьогодні українське військо та ветеранів АТО.
Княжий дружинник, запорозький козак, cічовий стрілець та воїн Української народної республіки, вояк УПА та солдат Другої світової, бійці Збройних Сил та Національної гвардії, інших силових підрозділів – покоління за поколінням звитяжно боронили Батьківщину. Залізом, власним потом та кров’ю робили внесок у справу незалежності України. І ми з вами пишаємося нашою історією.
Вітаю всіх вас, дорогі співвітчизники, із Днем захисника України і з Покровою Пресвятої Богородиці.
Слава захисникам!
Слава Україні!
